ВЛАДИСЛАВ

ПЕСТИЧ


Страшна анатомія осені

 

Осінь сховала свої пелюстки

В кишені вічного мороку

“Осінь - убивця“ - кричали квітки,

що листя вважали за золото.

 

Осінь змітала усе на шляху,

Вітром збивала троянди

Лиш хризантеми у нашім садку

Сіяли... “зимові гірлянди“.

 

“Осінь - убивця!“ - кричав увесь сад

Залишками біжутерії.

Тільки мовчав “золотий“ виноград.

В очікуванні містерії.

 

Осінь-убивця - скажу вам і я

Криком чорного ворона.

Осінь-убивця, осінь-змія

З кишені вічного мороку.

 

05.10.2014


The Bilde

 

Я не пруся у Парижі до красивої Джоконди, 

Я не лізу у Європу, щоб побачити роботу,

Я не хочу до Пекіну, де дешеві є товари,

Є бажання залишитись саме тут і саме з вами. 

 

Я не бачу рівноправ'я, що повинно панувати,

Я не хочу більше чути про підвищення зарплати,

Я ще трохи й розчаруюсь у майбутньому держави, 

Я вже бачу як мільйони, тихо давляться сльозами. 

 

І насправді - це реальність неповигадана мною, 

На всіх вулицях плакати, засмальцовані пітьмою. 

Я дивлюся - і у серці щось сильніше все стискає:

З отакими, українцям - зась - майбутнього немає.

 

06.08.2017



Я все ж сподіваюсь…

 

Я все ж сподіваюсь, що скоро буде все добре

І сни мої перестануть бути сірими.

Я все ще чекаю автобус на Землю, котрий 

Не став регулярним, хоч як би цього хотіли ми. 

 

Я бачу дні, котрі стали для мене двоякими, 

Я бачу людей, які стали чомусь похмурими, 

Я вимкну коробку, яка щось брехливе крякає, 

І звикну до того, що досі усі не чули ми.

 

28.03.2018


Glance (Погляд)

 

хотів би написати молитву, але пальці німіють вже вкотре,

на вазі мальовані чорними буквами титри - я не знаю чому.

хотів би поставити два риторичних питання, але мову відібрало, що просто її немає,

я знаю, що я нічого не знаю, - і це ще щось означає.

 

навіщо писати молитву, коли ними вже списані три томи і ще трішки,

не бачити Бога, прожити життя безцінно, дивитись в небо

всміхатись, коли тобі зорі шлють привіти з інших галактик, а може, й з рідної.

я знаю, що я нічого не знаю, - і це ще щось означає.

 

вже 17 років я жодного разу не відкривав Святого писання, бо просто не хотілося,

мабуть, через це моя віра ослабла до точки відліку, що далі вже просто нікуди.

атеїстом не став, але часто проводжу паралелі з наукою і не знаю, що робити, куди подітися.

я знаю, що я нічого не знаю, - і це ще щось означає.

 

просити у когось того, що хочеться, а натомість не давати нічого -

чи це не безглуздя по-вашому, що можете сказати у власне виправдання?

куди поділися всі ідеології, чому все котиться вниз, а не вгору? чи я просто погано знаю фізику?

я знаю, що я нічого не знаю, - і це ще щось означає..

 

бачити ситих людей, що ніколи не були на місці голодних - огидно.

так, це огидно, бо просто нахабство захопило світ до краю склянки.

на дні склянки - червоне вино, і це не просто вино, а те вино, що тече в жилах кожного.

я знаю, що я нічого не знаю, - і це щось означає.

 

говорити до побачення і при цьому схрещувати пальці у себе за спиною,

ви серйозно? не хочете бачити людину, яка тільки що всміхалася

тупе безглуздя, інакше я знаю, що я нічого не знаю, і знати не хочу.

 

08.03.2017

 


Людина-хробак

 

Людинохробак прориває підгрунтя основи,

Глибоко в землю вперто крокує кінчиком,

Риє під кожне речення, кожне слово,

що ще ізмалку іншими були вивчені.

 

Людинохробак просто любить до когось придертися,

Виправити чи сказати, що щось неправильно.

Можна сказати, що збоку для когось легко це,

але людинохробак не любить гамору.

 

Людинохробак часто буває збентежений,

адже його зауваження всім до лампочки,

Він споглядає за ніби нормальними рéчами,

але завжди добачить, що десь нема крапочки.

 

Людинохробак не завжди був упертюхом,

Колись йому просто начхати було на правильність,

але коли зрозумів, як жити із Всесвітом,

то майже відразу став на шлях “грамотність“.

 

26.05.2016

 


Я не вмію

 

Я не “вмію любити“ зиму,

Ця пора не моя, на жаль.

Не люблю цю картину сиву,

бо в очах лише сам кришталь.

 

Я не “вмію любити“ вéсну,

Ця пора не для всіх, авжеж.

Весь зимовий кришталь розкисне.

Талим водам не буде меж.

 

Я не “вмію любити“ літо.

Ця пора дуже сушить мене.

Ароматні у полі квіти,

Наше Сонце усіх кляне.

 

Я не “вмію любити“ осінь,

Ця пора поливає мене.

Всі кричать їй:“Осінь, досить!

Помирає усе живе!“

 

18.12.2015

 


Ascaridae

 

Паразити всмоктуються в кров, як так і треба,

Живуть, їдять, випорожнюються в наші клітини.

Нас вчили: “Землі немає, то буде небо“

А ймення тим паразитам - людина.

 

Не хочемо змінюватись, живемо по чіткому плану:

Вночі - колискова, а зранку - новий день,

Паразиту смачніша прострочена, тогорічна кава

Від якої з‘являється в голові “стук“ та “дзень“.

 

Паразит цей не бачить нічого навколо себе,

бо для цього індивіда створений власний світ.

У якому “Землі немає, то буде небо“,

 – паразит.

 

14.11.2015


На зелені святки

 

Свіже повітря, літній ранок обіймає дівчину.

Для неї це щастя, сама серед поля звечора,

Вона від сьогодні до літньої ночі привчена

Ходила селом, знімала з піддашків клечання.

 

Ніхто не впізнав білу мавку, яку лякалися

В лісі побачивши, в полі, в грядках, у саду.

Її прекрасну зáвжди остерігалися,

бо за звичаєм: людям приносить біду.

 

Смішно і плакати хочеться, клечання зникло,

В полі дівча у гілках зелених стояло:

“Так, я вигнанка, але до цього вже звикла.

Людям побачить варто, почуть - замало!“

 

28.02.2016

 


Хлопья летят

 

На планете где живут умершие мечты нет праздников, нет радости и нет печали, там ничего нет, только то что прилетело, когда о нем забыли или же просто… Да, или же просто утерянные мечты, которые не стали чем-то значимым для своих хозяев. Ведь они не просто пришли в наш мир ради посещения наших голов, они пришли сюда ради того, чтобы осуществиться. А представьте, что наши мечты тоже мечтают, у них есть чувства, они тоже влюбляются, создают семьи, ходят на работу, воспитывают мечтят, впрочем, делают все то, что и мы, простые смертные. Но в один момент они просто обижаются на нас и улетают далеко-далеко, за орбиту Плутона, за границы солнечной системы, в открытый космос…  Эх, как там красиво, как там уютно,  -думают эти наивные маленькие ребята. Но как они ошибаются. Никто их не сможет остановить, никто не догонит. Ведь мечты - как перелетные птицы: их очень много гибнет по пути к раю не на Земле, они падают мертвыми камнями и летят в огромную черную пропасть, которая никогда не заканчивается. Они летят, и их маленькое сердечко уже не подает признаков жизни, маленькие трупики со слезами на глазах. Они плачут в свои последние минуты, ведь тоже мечтали попасть в то место, о котором так много слышали. Они верили, что их мечты станут реальностью, но увы…НЕТ!

 

БідДе 06.03.2018