АНТОН ФЕДОРОВ


Вітер 

Вітер навіяв думки     синтетичні:

Трохи мрійливі, занадто етичні,

Схожі одні на палкії зорі,

Інші – буденні, затоплені в морі.

Новий порив вітру відчувся,

Зморшки обличчя ледве торкнувся.

От і стою, босий, на дорозі,

Мрією скований, рушить не в змозі.

Вітер накрив мене простирадлом,

Вітер вдоволений, бо я підвладний.

Сили фізичні на грані спочинку.

Перед очима на плівці всі вчинки:

Плівка неякісна, десь чорнобіла…

Трохи заляпані совісті крила.

Може, знайду я в собі трохи сили,

Дещо підправлю,  що ще можливо.

Можна було б – та трохи невчасно:

Фільм переглянутий – світло погасло...