РОСТИСЛАВ
ГОМУЛЬКО
Ти на відстані
двох годин
а я у венах наших доріг
ти рахуєш кількість хвилин
а я просто забуду про всіх
ти почнеш хвилюватись враз
а я буду до тебе ще ближче
ти зі мною напишеш "нас"
а я віритиму, що це найвище.
Яскравою ниткою днів
Та сонцем тим, що бачило усе,
Загубиться ілюзія почуттів,
Минуле втратить своє лице.
І облик мрій п'янкий, як осінь
Як небо те, що в ній живе,
Колишнього вона не просить,
Лиш сподівання в ній росте.
Ще сотні несказаних слів,
Солодка кількість зустрічей мрійливих
І кількасот про тебе снів,
Таких жаданих і звабливих...
Іронія долі і ми мимоволі
мокрі долоні, хвилювання
солоні.
так ранково, не толерантно
раптово
ти знову в
словах, ротації, руках
забуті маршрути, всього не
збагнути.
я хочу у 'ти'. давай назавжди?