НАТАЛІЯ

                 КАЛАТУРА


Дві долі

Долі дві, нескінченні дві долі,

Як два персні, які ти зустрів,

Хтось знов прагне до щастя і волі,

А у когось не вистачить й слів.

Хтось заплаче, а хтось засміється,

Хтось щасливий, хтось йшов до біди.

Долі дві заблукали, здається,

Залишивши глибокі сліди.

В когось радість в життя завітало,

А у когось у горі спливало усе,

В когось в вирій любов відлітала,

Хтось її зберігав над усе.

Десь в замріянім світі блукали

Дві краплини, дві долі ясні,

Комусь щастя лелеку послало,

А у когось роки відійшли.


Зоряна печаль

Сонце сіло десь за гірку

Ніч. І темінь. І думки.

Опустилась перша зірка,

Доторкнулася руки.

Гріла руки, тріпотіла

Сповідалася мені,

Як же їй самотній, білій

Важко жити в вишині.

Та й розтала невагома,

Догоріла, мов свіча,

А мені тепер знайома,

Чиста зоряна печаль.


Котилося щастя жіноче

Котилося щастя по стежці життєвій,

У хату загляне зненацька на мить,

Дарує світанки здаля променеві,

І знову далеко за обрій біжить.

І котиться щастя, і світить зорею,

Теплом чиєсь серце огорне і знов,

Засяють далекі стежини над нею,

І краплею в душу повіє любов.

Знов котиться щастя і крила лелечі,

Піднімуть його й понесуть у блакить,

А янгол обійме те щастя за плечі,

І буде зорею в житті нам світить.