МАРІЯ  ЛЕВКОВСЬКА

 

    переможець обласного конкурсу                                 "Поетична весна", 2004

 

 

 



Я тут жила сто п’ять століть. Тому

Я не дивую дивним цим законам.

Я тут жила сто п’ять століть тому,

Найпершим брусом в вежі Вавілону.

 

 

Я тут жила давно – ще перший скіф

Не народився. Ще молились грому.

Як довго – сто і п’ять пісних століть –

Я тут жила. І ще жива потому.

 

 

Я тут живу сто п’ять століть - сама.

Сама, як небо, як сова, як втома.

Я тут жива сто п’ять століть. Нема

Чого тужить – я тут жива й потому.


Н Е  Н О С Т А Л Ь Г І Я

 

Мудро вписаний сходу ескіз

У незрушність пісочних пейзажів.

Він молочних будинків сервіз

По тарелі пустелі розмаже.

Ранок створює свіжу модель –

сонцевладою ніч відміняє

і міражно вливається в день

давній відгомін львівських кав’ярень.

 


Мені кочувалось надіями,

Як цигану добрими кіньми.

Суть духу не зміниш подіями,

Коли він, як щастя – незмінний.

 

Мені почувалось високістю

Над попелом і будяками.

Сенс жити не висловиш повістю,

Як він невимовний роками.

 

Мені загоралось на обріях –

Пів сходом пів заходом «завтра».

А жити так просто як подих, як

Варто або не варто.


                                    Симфонія  життя

 


Крик дитини- в прозорий ранок,

Голос батька- у тихий вечір,

Шепіт діда – на мокрий ганок,

Тепла шаль на дівочі плечі.

 

Синя лінія неба із морем,

Жовтий захід гарячого сонця

Суміш правди: щастя із горем-

Хлюпне в очі водою з колодязя.


                                 Для фіалки – ранкові роси,

Всім планетам – свої орбіти.

Пахнуть квітами довгі коси.

Плачуть перлами зорі світу.


 


Дощова елегія

 

Коли прагне земля вологи

І не може напитись дощу,

Я тоді відкидаю тривоги

І назустріч вітру лечу.


А краплини води кришталеві

Розмивають дороги, стежки,

Обмивають квіти, дерева

І стікають струмками в балки.


Струни серця торкає вітер

Мокрі від дощової води.

У цей час пахне навіть повітря,

Як солодкі серпневі меди.


Тоді трави цілують ноги,

Тоді щемно в душі до плачу,

Коли прагне земля вологи

І не може напитись дощу. 


... в один із осінніх днів, по приїзду Марії з-за кордону, вже за давньою традицією пішли поділитися своїми здобутками на творчій ниві в Лесин Гай... дещо вдалося зафільмувати... (вибачте за якість, бо зйомка велась на простенький фотоапарат).