ЖАННА АБЕЛЬ

 

Все так невпинно...

Плин життя - мов річка.

І греблю хоч гати, хоч не гати -

Її вода щокожен день - вже інша,

Хоч в небо парою, а знайде як піти!


Білими крилами

Фіранка з вікна майорить.

Мов птаха ,вона

Захищає пробудження мить.

Мов птаха, мов мати

Постійно в роботі,

Й весь час

Вона не лишає тебе

У пробудження час.

Бо дуже важливо,

Щоб сни відпустили тебе.

І щоб все,що буде,

Поглинуло все,що мине.

Щоб "завтра" сміявся,

Крокуючи вишитим днем.

Й сьогодні, й назавжди

Щоб йшов у життя без проблем.

Щоб в серці навіки

Пульсуючим ритмом співав

Той сонячний ранок,

І мати, і птаха з вікна.


Людське життя - це трісочка в воді,

Чи білосніжний лайнер в океані?

Цариця Доля нам дарує дні,

Чи в праві й ми назвать себе царями?

Нам складно жить, а може,- навпаки?

А може, просто, треба лиш побачить?

А до крайнеба горнуться роки,

І мріють пухом хмар нам: "До побачення!"


Ти чуєш цю мелодію?

Вона для тебе грає.

Ти чуєш цю мелодію?

Її душа співає.

Ти чуєш ці слова?

Ти думаєш, - це вірші?

Це тихі почуття,

Що шепчуть душі грішних.

Для грішних і святих

Це спільне і єдине ...

Ці тихі почуття

Покладені на риму!


Я - не вона...

Не дівчина із мрій.

Проста,

Часом приземлена людина.

В моїй душі - чи храм, чи то хатина,

Приватний дім, а чи міська квартира...

Не знаю я, або ж - не хочу знать.

Не хочу правди - я її боюся!

Боюсь, що розіб'юся

Я з вершин фантазії

Об камені буття.

Та час не повернеш -

Падіння неминуче!

Назад в роки немає вороття.

Хоча, якби й було,

Я сумніваюсь,

Що вистачило б розуму

Чи  сил

Прожити їх інакше…

Навряд чи...