ЖАННА АБЕЛЬ
Все так невпинно...
Плин життя - мов річка.
І греблю хоч гати, хоч не гати -
Її вода щокожен день - вже інша,
Хоч в небо парою, а знайде як піти!
Білими крилами
Фіранка з вікна майорить.
Мов птаха ,вона
Захищає пробудження мить.
Мов птаха, мов мати
Постійно в роботі,
Й весь час
Вона не лишає тебе
У пробудження час.
Бо дуже важливо,
Щоб сни відпустили тебе.
І щоб все,що буде,
Поглинуло все,що мине.
Щоб "завтра" сміявся,
Крокуючи вишитим днем.
Й сьогодні, й назавжди
Щоб йшов у життя без проблем.
Щоб в серці навіки
Пульсуючим ритмом співав
Той сонячний ранок,
І мати, і птаха з вікна.
Людське життя - це трісочка в воді,
Чи білосніжний лайнер в океані?
Цариця Доля нам дарує дні,
Чи в праві й ми назвать себе царями?
Нам складно жить, а може,- навпаки?
А може, просто, треба лиш побачить?
А до крайнеба горнуться роки,
І мріють пухом хмар нам: "До побачення!"
Ти чуєш цю мелодію?
Вона для тебе грає.
Ти чуєш цю мелодію?
Її душа співає.
Ти чуєш ці слова?
Ти думаєш, - це вірші?
Це тихі почуття,
Що шепчуть душі грішних.
Для грішних і святих
Це спільне і єдине ...
Ці тихі почуття
Покладені на риму!
Я - не вона...
Не дівчина із мрій.
Проста,
Часом приземлена людина.
В моїй душі - чи храм, чи то хатина,
Приватний дім, а чи міська квартира...
Не знаю я, або ж - не хочу знать.
Не хочу правди - я її боюся!
Боюсь, що розіб'юся
Я з вершин фантазії
Об камені буття.
Та час не повернеш -
Падіння неминуче!
Назад в роки немає вороття.
Хоча, якби й було,
Я сумніваюсь,
Що вистачило б розуму
Чи сил
Прожити їх інакше…
Навряд чи...