Книгу, яку сьогодні раджу для прочитання, на мою думку, має бути у кожного починаючого автора (та і не починаючого теж:)

 

Для мене вона дорога ще й тим, що частину лекцій, які увійшли до книги, мені пощастило відвідати у рамках проекту Центру Літературної Освіти "Як писали класики".

 

 

Ростислав Семків  український літературознавецьлітературний критикперекладачвидавецьдоцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія», директор видавництва "Солоскип", в.о. директора Українського інституту книги. Член журі багатьох літературних премій ("Коронація слова", "Книга року ВВС" та ін.). "Вважає, що в світі безкінечно можна дивитися на три речі: як тече Дніпро, грає київське "Динамо" і молодий автор хвалить свій геніальний текст." - прочитаєте ви про автора в офіційному описі книги.

Легкий стиль написання,  креативне оформлення, цікаві факти з життя класиків,  глибокий літературний аналіз творчості письменників, що світчить про енциклопедичні знання автора, ну і поради від самих класиків як писати, про що писати, навіщо писати.

Агата Крісті, Джордж Орвел, Рей Бредбері, Курт Воннегут, Мілан Кундера, Маріо Вергас Льоса та Умберто Еко - письменники, які поділяться з вами секретами свого успіху у цій книзі.



вона настільки жива, наскільки і болюча.

вона не читається на одному диханні, бо від високої концентрації

життєвих історій, живих голосів і свідчень забиває дихання.

Історія, близька нам, яка сталася зовсім поруч, реактивною хмарою

опустилася на мільйони життів, змінивши їх назавжди.

А що ви знаєте про Чорнобиль?

 

Книга білоруської письменниці Світлани Аліксієвич, нобелевського лауреата з літератури 2015 року,

в перекладі Оксани Забужко.

"У тілі України з’явилася ще одна, після Чорнобильської, "зона відчуження" — окуповані території Донбасу, — і несподівано виявилося, що Алексієвич написала книжку не тільки про Чорнобиль — про те, чим він був і став для білорусів, — а й, куди більшою мірою, про "русскій мір", тоді ще званий "радянським": про його внутрішню, генетичну запрограмованість на катастрофу як прямий наслідок системно здійснюваної серед населення "зачистки мізків", — пише Оксана Забужко.

три монологи з книги можна прочитати за посиланням в публікації УП Культура ( 31.01.2016 ). Читати публікацію  



Це відкриття мого читацького року:

не знаю чи доцільно його порівнювати із Кафкою, але світ, який відкриває читачам Вайнонен є не менш химерним, а від того ще цікавішим. Адже погодьтеся, важко уявити в реалі, що одного разу ти прийдеш додому, а він заповнений вщент мухами... чи, уявіть собі історію чоловіка, який пішов від своєї дружини і оселився і її  бедрі!

Кожна новела - то окремий світ, окрема формула світу, який так чи інакше існує десь поруч, треба лише "ширше"

подивитися на звичні речі)))

 

а ще мені імпонує почуття гумору автора і смачна мова перекладу.

Книгу можна взяти почитати, звернувшись до керівника гуртка

В. І. Криворучко.

Хороших вражень.

                                               О. Павелець



натискайте на картинку!!!
натискайте на картинку!!!

А ось і обіцяний "Самовчитель графомана"

А. Санченка - для мене це була ще одна знахідка серед безлічі відповідей від класиків на питання "Як писати? Чи варто писати?"

Із книги:" Сергій Довлатов почав писати у вагончику лагерної ВОХРи, побут та звичаї якої мало чим відрізнялися від тих, кого та ВОХРа охороняла, хіба що горілки ВОХРа мала більше. І зовсім не переймався питанням, чи це колись 

надрукують в табірній газеті. Для того, щоб написане змогли опублікувати, йому довелося емігрувати до гамерики. Василь Стус більшість своїх таборових зошитів взагалі знав напам’ять, бо колеги Довлатова часто влаштовували шмони й рукописи конфісковували. Для того, щоб це стало можливим опублікувати, одній перестаркуватій імперії довелося врізати дуба, на що Стус за життя навіть не міг сподіватися. Втім, якби ці двоє зійшлися за чаркою, їм знайшлося б про що поговорити, окрім шмонів та карцерів, бо головне питання графомана вони свого часу вирішили для себе правильно. Писати варто в будь-якому випадку і в будь-яких умовах."

Рекомендую всім починаючим і "не дуже" літгуртківцям)))

                                                                                                                   О. Павелець

 


    Пропоную вашій увазі книгу Софії Андрухович "Фелікс Австрія" (2014), яка прочиталася на одному подихові. Бо крім колоритного калейдоскопу життя Станіслава (Івано-Франківська), тут є і стосунки, що роблять нещасними, і дитячі психотравми, й ілюзіоністи, і благі наміри, якими встелена дорога головних героїв...


В.І.



читайте онлайн за обкладинкою

 



    Із прочитаного останнім часом мені найбільш сподобалося "Танго смерті" Ю.Винничука. Такий собі український Маркес з його магічним реалізмом, де Львів - своєрідне Макондо... Доки в місто не прийшла нова влада. 

    Мене захопила атмосфера книги, де органічно переплелися і часові, і просторові площини, і "смачна" мова (навіть незважаючи на занадто натуралістичну специфіку Винничукової прози).

     Незважаючи на те, що є щось у книзі й громіздке, і навіть передбачуване, але ж загальне враження все одно дуже позитивне...

   

           Але це як на мій смак... Діліться)

                                                            В.І.

тисніть на картинку і читайте
тисніть на картинку і читайте


натискаємо на картинку і читаємо
натискаємо на картинку і читаємо

"Твір досить сильний за своєю натурою починається легко з поволі наростаючою напругою, описуючи важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби десь у 1970-х роках. У селі її вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Даруся живе сама у хаті своїх батьків й дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються, чи то її, чи то власних гріхів."


  • Письменниця Марія Матіос романом «Солодка Даруся» сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності й суспільних табу — і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве, й не менш жорстоке історичне пекло, в безодню, куди лячно зазирати.(Павло Загребельний)


Книжка року – 2007. Гран-прі і перша премія конкурсу "Коронація слова" – 2007.


Отже, якщо суб'єктивно: 2007 року ця книга справила на мене неабияке враження. 

""Теза письменниці про те, що "важить не час, а людина в обставинах часу", розкривається через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Автро-Угорської монархії, Першої світової війни та першої третини ХХ сторіччя. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, "багатоярусний" сюжет, ненав’язливі роздуми над вічною дилемою Любові – Ненависті, Гріха – Спокути, дивовижне мовне багатство – ці неодмінні атрибути стилю Марії Матіос спонукають до глибокого думання, неприхованого захоплення й викликають потребу занурюватись в багатоликий і колоритний світ письменницької уяви й реальних знань. Кожен персонаж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою та писаним законом. Закони честі вступають у суперечку із законами серця. І тому майже ніколи не є навпаки. А є саме так..."

читати книгу онлайн, натиснувши картинку
читати книгу онлайн, натиснувши картинку

Після другої прочитаної книги цього автора, було натхнення прочитати "Щоденник страченої" і... повне розчарування. Тому мій список текстів Марії Матіос складається з двох книг, які тут представлені... Решту - на ваш власний розсуд.

                        О.П.



читати онлайн, натиснувши картинку
читати онлайн, натиснувши картинку
  • "- Ніколи не кажи: в цій державі. Так завжди казали ті, для кого вона чужа. Кажи: наша."
  • "Втрати в боротьбі завжди будуть меншими за ті, яких ми зазнаємо в покорі.."
  • "Яка то тяжка річ - не вірити обіцянкам, якщо вони збігаються з твоїми сподіваннями."
  • "Чужинець є чужинець і ще жоден із них не приходив до нас з добром. Хай він буде червоний чи білий, сірий чи жовтий, а якщо попер на твою землю, то не питай у нього, що він думає робити далі, а покажи заброді, почім фунт свинцю на українську ярмарку."

"Свій роман, у якому переважають камерні бійки й масштабніші батальні сцени, Шкляр характеризує як епічний opus magnum, результат тринадцятирічної не лише літературної, а й амбітної науково-дослідницької праці."

Цей твір отримав кілька літературних премій: переможець конкурсу «Книга року 2009» Всеукраїнського рейтингу Костянтина Родика, переможець премії «Айстра».

Ліга українських меценатів на конкурсі «Ярославів вал» віддала першість твору в номінації «Найкращий історичний роман».

У лютому 2011 р. Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури.

4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича з заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».

У невдовзі потому оприлюдненому указі Президента України В. Ф. Януковича №275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василя Шкляра не згадано. Подальша доля премії залишається невідомою.

17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.