"ЧОМУ ЛЬОСА ВДАРИВ МАРКЕСА?"
"Ви коли-небудь чули, щоб один нобелівський лауреат з літератури вдарив іншого нобелівського лауреата з літератури? Так от, це історія з біографії Маріо Льоси і Гарсіа Маркеса..."
(із лекції "Як писали класики: Маріо Варґас Льоса")
Автор лекції - Ростислав Семків –видавець, літературознавець, критик, публіцист,
автор художніх і наукових перекладів, директор видавництва «Смолоскип», доцент у «Києво-Могилянській Академії»; стажувався у Гарвардському університеті.
28 березня 2015 року статував курс лекцій "Як писали класики". За словами організаторів (Організатор: Центр літературної освіти;
Організаційний партнер: Музей книги і друкарства України;
Інформаційні партнери: ART Ukraine, ШО, Платформа, Korydor, Буквоїд, Litcentr, Читомо, ЛітАкцент, Друг читача, Арт-Вертеп, Cultprostir) курс складатиметься з 10 лекцій, буде проводитися кожної останньої суботи місяця. Серед лекторів літературознавці, письменники, видавці (як було представлено в анонсі, О.Забужко і Ю.Андрухович теж беруть участь в проекті). Наступна лекція відбудеться 25 квітня. Тема лекції: "Як писали класики. Мілан Кундера"
Нобелівська лекція : "Похвала читанню і літературі"
"Без хороших книжок, які ми прочитали, ми були б гіршими, аніж ми є, – більшими конформістами, менш неспокійними, більш слухняними, а дух сумніву – цей локомотив прогресу – не існував би взагалі. Читання, як і письменництво, – це протест проти неповноти життя. Коли у плодах уяви ми шукаємо те, чого бракує в житті, ми говоримо, не вимовляючи цього вголос і навіть не усвідомлюючи, що життя, як воно є, не втамовує нашої спраги абсолютного – основи людського існування – і воно повинно бути кращим. Ми даємо волю фантазії, аби якось прожити ті багато життів, які ми б хотіли мати, коли в нашому розпорядженні лише одне."
Маріо Варґас-Льоса.
Отже, перша лекція:
Маріо Варгас Льоса.
Це найближчий до нас в часі і просторі лауреат Нобелівської премії (отримав її у 2010 році за «картографію владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки»).
Перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч народився 28 березня 1936 року.
Та перш ніж говорити про класиків латиноамериканської літератури, слід зазначити, що країни Латинської Америки (а ми зокрема говоритимемо про Перу, звідки Льоса родом) в своїй історії, боротьбі з
тоталітарними режимами, в політичному та культурному контектсі мають багато паралелей з Україною, особливо останні 50 років.
За словами Маріо Льоси, Південна Америка дала світові цілісний літературний образ диктатора.
- "Хороший романіст ніколи не буде на боці тоталітарного режиму"
Маріо ЛЬосу можна назвати перуанським шістдесятником. Свій перший роман "Місто і пси" він написав далеко від дому, в Парижі.
Хоча під час лекції акцент був зроблений на іншому творові класика.
У 1997році, очевидно, втомившись весь час відповідати на питання типу: "порадьте щось починаючим молодим літераторам", він пише книгу есеїв "Листи молодому романістові", де багатою поетичною мовою, не шкодуючи метафор, викладає своє бачення літератури в житті людини, намагається відповісти на питання "Як стати хорошим письменником?", ділиться власним літературним досвідом. У численних інтерв'ю вже впродовж 20-ти років він, в принципі, постійно повторює ці тези. Якщо зовсім коротко (з лекції Р. Семківа):
- хороший роман повинен мати такі основні складові: тема (розкривається через сюжет) і форма (складається із стилю (передається мовою) і техніки (це композиція твору)
- "письменник - це стриптезер навпаки", маючи "голу" ідею,"одягає" її в сюжетну лінію, описи, характери.
- сюжети беруться з власного досвіду, але коли в творі з'являється сюжет - цього досвіду не видно
- не автор обирає сюжет, а сюжет обирає автора
- автор у романі може вплинути на форму, попрацювати над стилем (збагачуючи свою мову), адже "стиль, а особливо мова - це те, що робить текст текстом"
- для модерністів сюжет має менше значення, аніж форма
- також від автора залежить рівень його техніки
Щодо тексту, Р. Семків наводить простий тест на справжність від Гюстава Флобера, яким захоплювався Льоса. Флобер говорив, для того, щоб зрозуміти, чи добре
написаний текст, слід прочитати його вголос і послухати, чи добре звучить. Флобер завжди так робив: за його будинком була алейка, якою він проходжувався і озвучував для себе свої тексти. Сусіди
називали її "алея божевільних криків", бо Гюстав іноді дуже захоплювався )))
Наведу іще кілька цікавих думок, які прозвучали під час лекції:
- Льоса неодноразово доводив важливість перенесення власного життєвого досвіду на сторінки романів. Так, у романі "Місто і пси" він описав свій досвід навчання у військовому училищі: про кадетів, які вислужувались перед офіцерами, про продажність офіцерів, - одним словом, "виніс сміття з хати". Льоса написав його, коли жив у Франції, але роман дуже швидко потрапив на батьківщину. Керівництво училища скупило все, що могло, і викуплені книги були спалені на подвір'ї навчального закладу, що неабияк потішило самого автора і, безумовно, додало йому популярності
- у романі "Тітка Хулія і писака" він описав ту частину свого життя, коли працював журналістом і жив у своєї тітки, старшої від нього на 10 років, з якою мав роман. Потім він з нею розійшовся і одружився з двоюрідною сестрою.
- таким чином, як відзначив лектор, скандальність Льоси теж відіграла важливу роль в його літературному успіхові
- якщо взяти вік В. Шевчука, додати скандальність раннього Ю.Андруховича і рівень вміння потрапляти у мовний та історичний контекст інших культур А. Куркова, - ми отримаємо Маріо Льосу
- Якби Ю. Андрухович починав писати тоді, коли і Льоса (але Андрухович в той час тільки народився), то Україна б уже мала Нобелівського лауреата з літератури
- сам Льоса говорив, що є якась річ в біографії, яка завжди непокоїть. Автор дещо пояснює свою скандальність тим, що писав не заради скандалу, а тому що "якісь речі його муляли"... І радить звертати увагу на ті речі в своїй біографії, які десь всередині не дають спокою, адже саме ці моменти потім надихають для того, щоб їх розгорнути і викласти в сюжеті.
У 2007 році світ побачив ювілейний випуск "Сто років самотності" Маркеса . Передмову до нього написав Льоса. Так закінчилася велика літературна війна
Фотограф Родріго
Мойя, який зробив знімок, говорив, що те, що сталося, було для Маркеса неприємним потрясінням - тоді фотографу ледве вдалося вмовити літератора посміхнутися на мить, щоб сфотографувати його.
Після зйомки Маркес попросив Мойя прислати йому фото і зберегти негативи.
Чому Льоса ударив Маркеса?
З цього приводу ходить чимало легенд і правда завжди десь поруч. Серед сучасників Маріо Льоси було багато класиків, і коли він починав писати, латиноамериканська література була вже досить сильною. Проте він так і не наважився написати листа жодному з них, хоча дуже хотів... Але з Маркесом (який був старшим, але найближчим за віком до Льоси) мав добрі дружні стосунки (Маркес навіть був хрещеним батьком сина Льоси, а Льоса захистив десертацію за творчістю Маркеса). Проте вони не сходились в політичних поглядах і були опонентами в літературі. Одного разу Фідель Кастро репресував одного кубинського поета і Маркес підтримав такий крок Фіделя, в той час Льоса різко виступив проти цього і на одній із зустрічей (у лютому 1976 року) в присутності журналістів "поцілив" Маркесу в обличчя (як говорить Р. Семків, для нас це приблизно, якби Андрухович вдарив Жадана за його позицію по Донбасу). Після цього два великих класика не спілкувалися більше 30-ти років. Маркес заборонив літературознавцям згадувати про десертацію Льоси, а той в свою чергу заборонив її друкувати. І тільки наприкінці життя Маркеса у їх стосунках відбулось потепління.
І на завершення моєї короткої розповіді пропоную переглянути відео із зустрічі з Маріо Варгас Льосою в КНУ ім. Т. Г. Шевченка, яка відбулася 11 листопада 2014 року.
(перші 6-ть хвилин відео - підготовка до зустрічі, починайте дивитися після 6-ї хвилини).
О. Павелець